От і прийшов час,
коли я не зашорений і не обтяжений будь-якими відповідальними і
високими посадами в Кіровоградському інтелектуальному русі можу
спокійно розповісти трохи з його історії..
Згадуватиму я те, що запам”яталося, власне, мені, тому звичайно
я не претендую на історичну повноту. Маю надію, що мою історію доповнять
інші.
Для мене все почалося далекого 1993-го року.. Багато з сьогоднішніх
іменитих інтелектуалів тоді лише вчилися читати :).
Етап Перший. Маловисківський. Начала.
Проте задля історичної достовірності слід зазначити, що інтелектуальний
рух на теренах Кіровоградської області почався роком чи двома раніше
з легендарного Світловодського клубу “17.45”. У мене в пам”яті в
цьому зв”язку спливають прізвища Форостяного і Каргіна. Як склалася
їх доля мені не відомо, а от про всеукраїнський турнір, організований
світловодськими знатоками до сих пір з приємністю згадують найвідоміші
інтелектуали теренів СНГ. Крім того довгий час проводилася світловодська
“телєфонка” “Вєчєрній звон”. Клуб існує і по сьогодні під керівництвом
Ольги Денчик і може похвалитися міцними і непоступливими командами.
Та повернуся до 93-го.. В той час на центральних каналах телебачення
були дуже популярними телевізійні програми “Брейн-Ринг” і “Що?Де?Коли?”,
зірками яких була велика кількість українців, які згодом стали добрими
нашими друзями. А до того весною керівник туристичного гуртка Маловисківського
Будинку Школяра Геннадій Олексійович Бабаєв отримав пропозиції від
районо провести якийсь захід до річниці визволення району від німецько-фашистських
загарбників. От він якраз і вирішив провести турнір серед школярів
з такого тоді популярного Брейн-Рингу. Змагання відбулися в Маловисківському
Будинку Культури і дали початок організованому інтелектуальному
руху в регіоні. Перемогу тоді святкувала команда Будинку Школяра,
яку мабуть і варто вважати першою професійною командою регіону.
Її капітаном був Волимир Панченко, а серед її гравців був згодом
один з кращих гравців області Олександр Ткаченко. До речі на тому
турнірі за команду Маловисківського коледжу (згодом гімназії) зіграв
легендарний Володимир Рубіжанський. Турнір сподобався і було вирішено
зробити його традиційним і наректи чемпіонатом району.
Того ж року тільки восени почалася і моя власна знатоковська історія.
Перейшовши вчитися до Маловисківської гімназії я потрапив в команду
свого 8-А класу, яка повинна була виступати на гімназійному турнірі
з БР серед 8-9 класів. Я став її капітаном, а серед інших за нашу
команду грав геніальний математик, майбутня зірка наших ігор Міша
Сорока. Зрозуміло, що ми перемогли. Безапеляційно. Ми перемогли
не лише старших девятикласників і команду 8-Б, що була тією самою
командою В.Панченка з Будинку Школяра, ми створили сенсацію перемігши,
до цього непереможну, команду вчителів. Які згодом на грі організованій
для 10-11 класів, перемігши всіх, викликали нас із залу на матч-реванш
і знову програли. Після того довго ще сильна команда вчителів гімназії
не могла відійти від цих поразок і не збиралася за ігровим столом.
До речі цей турнір, як і всі наступні в гімназії організовувала
і організовує Світлана Іванівна Кісіль.
Наші перемоги не залишилися не поміченими і згодом Геннадій Олексійович
Бабаєв запросив мене і Мішу Сороку на тренування в туристичний гурток,
який потихеньку почав перетворюватись в гурток інтелектуальних ігор
і я став його відвідувати. Загалом ставленням до гри, навиками та
ін. я зобов”язаний своему першому та єдиному тренерові і вчителю
Геннадію Олексійовичу, який і змусив мене полюбити гру. А вже восени
94-го став учасником 2-го чемпіонату Маловисківського району з Брейн-Рингу.
Треба трохи розповісти про те як проходили тоді турніри. Їх вів
Геннадій Олексійович на власні запитання і перше в кожному бої було
музичне – гралася відома композиція і треба було відгадати її назву.
Брейнівської системи в ті часи зрозуміло не було і кожна команда
мала табличку з номером, яку й піднімав капітан, якщо команда мала
версію. Згодом ці чемпіонати стали відкритими і на одному з таких
вперше з”явилися команди з Новоукраїнки, які привіз вчитель зарубіжної
літератури Олександр Васильович Каєнко. Однією з особливостей тих
турнірів було те, що коли питання не бралося його переносили в глядацький
зал. Так вашому покірному слузі і довелося в безкомпромісному “зальному”
двобої зійтися з Васильовичем. Переміг він, але після цього ми познайомилися
і стали гарними друзями. До речі тоді за одну з новоукраїнських
команд зіграла сама Вікторія Талашкевич.
1996 рік став роком, коли вперше команда з Кіровоградської області
потрапила на виїздний великий турнір, так би мовити в тусовку. Якимось
чином ми отримали запрошення на міжнародний фестиваль інтелектуальних
ігор “Оселедець-96”, який традиційно проводить Запорізька Ліга Інтелектуального
Розвитку Молоді (ЛІРМ). Президентом ЛІРМ в той час була Світлана
Тимченко, яка разом з Ромою Скірком довго шукала на карті велике
місто Мала Виска, звідки до них їхала наша команда. Що й не дивно,
бо найменшим містом після нашого був Брянськ. Це згодом кіровоградці
стануть незмінним атрибутом “Оселедців”, як вогнища на Хортиці,
пиво і безумовний гарний настрій. Турнір вели і судили гравці зіркової
Дніпропетровської команди Сергія Антоненка. Біля півсотні переважно
студентських команд з чотирьох країн грали в інтелектуальні ігри.
І тоді ми вперше зіграли в спортивне “Що?Де?Коли?”, “Даугавпілс”,
без яких сьогодні немислимі наші зібрання. Маючи найменший середній
вік і мабуть найменший ігровий досвід ми тим неменш не зайняли останніх
місць, а в одному з конкурсів навіть перемогли. Але найголовніше
- це те що ми побачили нові форми ігор, поспілкувались зі знатоками
з інших областей і країн.
Цей виїзд став своєрідним поштовхом в інтелектуальному русі області
і вже наступний титул чемпіона Маловисківського району розігрувався
і в спортивному “Що?Де?Коли?” і в Брейні. Став розігруватись він,
і традиційно серед школярів, і серед дорослих. Що дало змогу вперше
зіграти знаменитим сьогодні командам О.Каєнка та бібліотекарів з
Новоукраїнки, вчителям з Паліївки та Малої Виски, а також команді
Маловисківського спиртзаводу. На одному з перших таких дорослих
турнірів я вперше зіграв, як капітан студенської команди (я вже
вчився на 1-му курсі КДТУ) за яку тоді зіграли Вова Рубіжанський,
Міша Сорока, Ярослав Скорик. Зрозуміло, що такий зірковий склад
виграв все, що можна: і брейн, і ЧГК і став абсолютним чемпіоном
Маловисківського району (див.фото).
Слід зазначити про виїзди команд Будинку Школяра на різні змагання
в Кіровоградський ДЮЦ, який тоді був в авангарді позашкільного дозвілля.
Особисто я пам”ятаю нашу участь в КРОКСі і Суперкросворді. КРОКС
– це такий собі симбіоз конкурсів на ерудицію, логіку, увагу, силу,
швидкість і т.і. А Суперкросворд –це вигадана в ДЮЦі дивна гра на
брейнівські та ЧГКашні запитання, коли за неправильну, але близьку
на думку журі, відповідь команда могла отримати пів бала або 0,3
бала :). КРОКС мені особисто запам”ятався тим, що саме на ньому
вперше зустрілися Бабаєв і Каєнко, після чого останній, побуваши
у нас на чемпіонаті району, заснував клуб інтелектуальних ігор у
себе. Що ж стосується Суперкросворда, то після того, як ми на нього
стали приїзджати, нас дуже не полюбили організатори, тому що ми
його стабільно вигравали. За задумккою переможцями мали б бути ДЮЦовські
команди, але..тому нам в останній момент підмінювали призи і т.п.
Та менше з тим. Натомість я одному з таких Суперкросвордів я вперше
побачив Юлю Танську і Діму Овсяннікова, які були ведучими, а згодом
стали нашими друзями і прекрасними гравцями в клубі.
Тепер про рік 98-ий. За домовленністю зі Світловодським та Новоукраїнським
клубами першим чемпіоном Кіровоградської області стала рахуватися
команда з Малої Виски, капітаном, якої був ваш покірний слуга, команда,
яка перед тим перемогла в Світловодській телефонці “Вечєрній Звон”.
Таким чином ми отримали право взяти участь в другому Чемпіонаті
України з “Що?Де?Коли?”, що пройшов під егідою Ліги українських
Клубів в м.Ворзель під Києвом. Це була перша гра команди з нашої
області на офіційних змаганнях. Це була також перша гра, коли Геннадій
Олексійович Бабаєв сів за ігровий стіл, до того він в основному
вів ігри, або тренував. Виступили ми з точки зору результатів неважно,
але враженнь отримали чимало.
Варто окремо відмітити про другий офіційний виїзд нашої Маловисківської
команди на етап Кубка України, який відбувся в Вінниці. На ЧГК ми
зіграли вже краще, ніж у Ворзелі, але не дуже добре. А от в брейні,
який відбувся в рамках цього етапу ми дійшли аж до фіналу в якому
врешті-решт таки програли “Донбасу” В.Єфімова. Але по ходу ми обіграли
“Стірол” в телевізійному складі, команду В.Саннікова, “ОК” О.Кулініча
та ін. Це стало сенсацією і після цієї гри нас запам”ятали, як міцну
брейнівську команду і вже не помилялися, вимовляючи назву нашого
невеликого містечка. В склад команди тоді ввійшли Г.Бабаєв, С.Кісіль,
В.Рубіжанський, О.Ткаченко, Т.Омельченко і ваш покірний слуга (див.фото).
Моя розповідь про цей період в нашій історії була б неповна без
згадки про знаменитий Другий (але перший очний) чемпіонат Кіровоградської
області з інтелектуальних ігор, що пройшов, здається році в 99-му,
весною. Звичайно в Малій Висці. Тоді зібралося чимало команд (ЧГК
грали в спортзалі, а Брейн в будинку культури) з Малої Виски, Новоукраїнки,
Світловодська, Паліївки, Кіровограда. Але подія про яку до сих пір
згадують не тільки інтелектуали, а прості маловищани – це те, що
завдяки організаторському хисту і неабиякій безапеляційній комунікації
Наталі Василівни Бабаєвої, проводити цей турнір до нас приїхали
президент Ліги Українських Клубів (ЛУК) Анатолій Коган та віце-президент
ЛУК легендарний одесит Борис Бурда (див.фото).
Зрозуміло, що ці дні стали святом інтелекту в невеличкому степовому
містечку. Трохи про саму гру. Вже тоді всім бало зрозуміло, що основною
грою, грою так би мовити “за гамбурзьким рахунком” має стати саме
“Що?Де?Коли?”. Кіровоградські команди тоді перебували у зародковому
стані, тому основна боротьба очікувалася між Малою Вискою, Новоукраїнкою
і Світловодськом. Так і сталося. Настільки напруженої боротьби я
більше не бачив. Світловодська команда “17.45” випала з боротьби
за “золото” і впевнено посіла третє місце. А за перше “не на життя”
зішлися новоукраїнська команда Олександра Васильовича Каєнка за
яку тоді грали Бабіков, Пастернак, Петро Петрович Мельник проти
маловисківської “МВД” з Г.О.Бабаєвим, С.І.Кісіль, Сашою Ткаченком,
Танею Омельченко, ну а капітанив ваш покірний слуга. До останнього
туру ми йшли очко в очко, та й останній тур нічого не вирішив: однакова
кількість правильних відповідей, і у них, і у нас. І розсудив нас
тоді лише рейтинг (хто не знає - запитайте у бавалих знавців, що
це за “об”єктивний показник, який довгий час був одним з критеріїв
визначення місць при подібній рівновазі”). Так з перевагою в пару
очок рейтингу першим очним (другим офіційним) чемпіоном області
стала команда О.Каєнка з Новоукраїнки. Ця ситуація народила пропозицію
від Васильовича про об”єднання наших двох команд в одну, яка би
представляла область на всеукраїнському рівні. Так почалася історія
легендарної команди команди “Проект Х”(згодом “Проект Геркулес”)
з Новоукраїнки – багаторазового чемпіона Кіровоградської області
з “Що?Де?Коли?”, Брейн-рингу, чемпіона України з Брейн-рингу.
Тепер про речі адміністративні. Нелегкого організаційного воза інтелектуального
руху району, а потім і області тягнула на собі Наталя Василівна
Бабаєва. А це я вам скажу – нелегко. Пошук спонсорів на турніри
та поїздки, виховання піонерів (так Н.В. і Г.О. Бабаєві нас завжди
називали), а ще її величезна заслуга, що гурток інтелектуальних
ігор при Будинку школяра згодом виріс в Маловисківський клуб інтелектуальних
ігор з відповідною державною реєстрацією, печаткою, рахунком та,
що найголовніше, якістю...
о.дануца
наверх |
